Коли Життя Починають Носити на Обличчі

https://video.wixstatic.com/video/9832f9_e241b5da00514def8ec468c709f304ce/1080p/mp4/file.mp4

Випадково я потрапила в атмосферне місце — випити кулежанку кави.

Ресторан був лише для гостей готелю, а я — не гість. Маленький подарунок життя.

Поруч сиділи дві жінки. Я мимоволі стала свідком їхньої розмови — про труднощі, чиюсь поведінку, про складне. Як це часто буває, фокус був на негативі.

Їхні доглянуті обличчя видавали втому й внутрішню напругу — ніби прожите вже осіло в рисах.

У певному віці багато хто ніби починає носити на обличчі весь тягар свого життя.

Наче цим хочеться показати: моє життя було особливо важким, таким, яке не кожному під силу прожити.

Не винесений біль накопичується в тілі, поступово проявляючись у рисах обличчя і в тому, як людина реагує на життя негативом.

Ми всі проживаємо свою долю — зі щастям і втратою, близькістю і самотністю, любов’ю і горюванням. Це неминуче.

Але, на мою думку — і як людини, і як психотерапевта — надзвичайно важливо бути уважними до своїх переживань і до того, на чому ми внутрішньо зосереджуємося. Більшість людей не ідентифікують свої стани не з власної вини — їх просто цьому не навчили.

Саме для цього існує психотерапія.

Як контейнер, у який можна скласти весь вантаж життя, щоб не носити його на обличчі й у тілі.

І, можливо, найважливіше — життя стає легшим не тоді, коли болю не було,

а тоді, коли його більше не доводиться тримати всередині.

Тетяна Пелех психотерапевт ❣️.