Чому Симптом Не Зникає?

У психотерапії однією з важливих умов є говорити правду.

Не лише про події.

А й про свої думки, почуття та реакції.

Один із випадків у терапії.

«Мені постійно хочеться спати. Повіки важкі, очі заплющуються, і мене ніби звалює в ліжко. Я не можу прокинутися на роботу. О дванадцятій дня не маю сил навіть випити чаю. У голові туман. Нікуди не хочу виходити. Уже два тижні живу в такому стані».

Я повернулася до подій, які відбулися приблизно за два тижні до появи симптомів.

Тоді сталася непроста сімейна ситуація.

На той момент клієнт сказав:

«Ми вже поговорили. Усе вирішили. Питань більше немає».

Але симптом не зникав.

Клієнт був у розпачі. Родичі радили змінити психіатра, психотерапевта, шукати інші причини.

І лише коли я знову повернулася до цієї ситуації та звернула увагу на біль, який залишився після розмови з близькими, з’ясувалося, що насправді вона не була вирішена.

🌱 Після розмови не було полегшення.

🌱 Не було відчуття, що тебе почули.

🌱 Не було відчуття, що тебе визнали.

🌱 Не було сатисфакції.

Залишилися образа, сум і розчарування.

А всередині звучало питання, яке так і не було сказане вголос:

«Що ще я маю зробити, щоб мене нарешті визнали?»

Саме цього клієнт не говорив ні близьким, ні мені в терапії.

І саме там знаходилася причина того, чому симптом продовжував жити своїм життям.

Психотерапія працює не з правильною версією історії, а з правдою.

Дуже часто симптом зберігається не тому, що проблему неможливо вирішити, а тому, що найважливіше залишається невисловленим.

Коли людина не може сказати щось словами, психіка нерідко починає говорити про це через симптом.

Психотерапія психосоматичних та межових станів.

Запрошую на консультацію.