Коли сімейне життя хоче не кожен

Стосунки можуть початися по-різному.

Іноді навіть із ролі коханців.

Спочатку — пристрасть, легкість, тусовки, ночі без сну, подорожі, музика і відчуття «ми».

Тут не треба думати про відповідальність — є лише момент і людина поруч.🫂

Але потім приходить час жити разом.

З’являється дитина.

І виявляється: один партнер входить у роль сімейної людини — бере турботу, побут, стабільність.

А інший… продовжує жити минулим, де було легко і безтурботно.💔

Відверта розмова?

Часто її немає.

Є надія: «Він/вона зміниться».

І минають роки в очікуванні та болю.

А психіка звикає жити в стресі: тіло реагує головним болем, проблемами з травленням, безсонням. Загострюються хронічні хвороби.

І лише потім приходить розуміння: іншому не потрібне сімейне життя так, як його бачите ви.🤷‍♀️

Така криза може трапитися і з жінкою, і з чоловіком.

Бо сім’я — це не тільки про кохання, а й про гнучкість, здатність зростати у нових ролях.

Психотерапія тут — це шанс пережити біль, побачити правду без ілюзій, зменшити стрес і прийняти реальність.

Це шлях до нового рівня усвідомлення себе, своєї цінності, цілісності особистості.

А ще — можливість побачити те, від чого втікав партнер, і вирішити, куди рухатись далі.

To be continued ✨️