Фізичне Насилля в Дитинстві Ніколи не Минає Безслідно.

За роки моєї практики я не зустріла жодної дорослої людини, яка б змогла «просто забути» біль від ударів, криків, принижень.Пам’ять може стерти деталі. Тіло виросте. Життя зміниться. Але всередині лишається те саме запитання:

«Як вони могли? За що?»

Зазвичай правда проста і болюча: батьки били не через «неслухняність». Вони били, бо не могли впоратися зі своїми стосунками. Бо між ними було багато невдоволення, невисловлених потреб, у тому числі й сексуальних. Бо зустрітися з правдою означало б визнати, що їх нічого не тримає разом… навіть діти.

І тоді з’являлася «зручна» точка об’єднання — дитина, яку можна звинувачувати.

Дитина, яку можна бити за погані оцінки. Принижувати за «неслухняність». Перекручувати факти. Дозволяти старшим братам продовжувати те саме насилля — бо батьки показали модель: так поводяться зі слабшим.

🧠 Минуло багато років. Але мозок не отримав нових, безпечних патернів.

І тепер доросла людина, у якої є сім’я, робота, статус, переживає одне й те саме:

🌱 у конфліктній ситуації — ступор, провал у дитячий стан;

🌱 або втеча;

🌱або психосоматичні симптоми, бо тіло пам’ятає те, чого свідомість давно не хоче згадувати.

🧠 Навіть легкий «натяк на агресію» може викликати хворобу, напад паніки чи повне відключення. Так працює мозок, який ніколи не був у безпеці.

🧠 Ще один сценарій — страх стосунків. Люди, яких били в дитинстві, часто не одружуються. Бо сім’я в їхній карті світу = небезпека. Бо «близькість» = ризик насилля.

❤️І тільки в терапії людина поступово вчиться:

🌱 що світ може бути безпечним

🌱 що поруч може бути хтось, хто не нападає

🌱 що свій голос можна мати і чути

🌱 що повага й любов — це реальні речі, а не казка

🌱 що можна будувати стосунки, де тебе не знищують.

Це довгий шлях. Це не про «забути».

Але прожити ще раз з терапевтом й переосмислити, і вперше в житті відчути:

❤️«Зі мною можна по-іншому. Мене можна любити».❤️

Тетяна Пелех психотерапевт.