Чому Мама Не Витримує Твого Щастя?

🔷 1. Сором за щастя

Коли в житті з’являється щось хороше — успіх, любов, приємні події — перша емоція не радість, а тривога чи сором.

“А чи не надто це багато для мене?”

“Може, краще мовчати, бо роздратую інших.”

Це — наслідок того, що в дитинстві кожен прояв щастя викликав осуд або холод.

🔷️ 2. Заблокована здатність ділитися радістю.

Навіть, коли є чим поділитися, з'являється внутрішній стоп:

"А кому це треба?"

"Подумають, що вихваляння!"

"Краще взагалі мовчати."

І тоді людина або замовкає, або перекладає все у жарт - ніби намагається випросити дозвіл радіти.

🔷️ 3. Життя з приглушеним світлом

Така доросла дитина сама себе «приглушує»:

▫️не носить яскраве,

▫️не публікує фото з успіхами,

▫️обирає скромні ролі,

▫️постійно зменшує свої здобутки словами:

“Та це нічого такого”, “Просто пощастило”. Бо бути “яскравою” — означає знову стати мішенню.

🔷️ 4. Невміння приймати увагу й підтримку

Коли хтось хвалить — сором.

Коли кажуть “ти крута” — хочеться відповісти:

“Та ні, ти що, я нічого особливого.”

Це тому, що в дитинстві зворотній зв’язок майже завжди був критикою або знеціненням, і тепер позитивне сприймається як щось підозріле або небезпечне.

🔷️ 5. Тіло звикає ховатися

У відповідь на погляд, сцену, камеру - тіло стискається. Міміка скута. Плечі - всередину. Погляд - вниз.

Це тілесна пам’ять про ті ситуації, де радість приводила до осміювання, ігнорування чи болю.

🔷️ 6. Втома від "перепрошень за своє існування"

"Вибач, що я - це я. І що мені добре."

"Я буду тихенько успішна, аби нікого не злити."

Це виснажує. І психіка або ламається або йде у підлаштування - і людина вже не знає, що таке "хочу".

🔷️ 7. Але є надія - новий досвід переписує старий.

Те, що колись було болісним - можна перепрожити в терапії чи безпечних стосунках.

З часом з’являється дозвіл на:

▫️бути собою

▫️сяяти

▫️радіти без вини

▫️приймати любов не виправдовуючись

Це процес, але він можливий і ти вже в ньому 🌱